23 жовт. 2017 р.

Крах Сирів Санича: «бізнес-партнер» залишив Олександра Кононова без кіз та з кредитом у 100 тисяч

Переселенець Олександр Кононов, який став відомим на всю країні після організації на Житомирщині козячої ферми та сироварні, залишився без засобів до існування, величезним боргом та кредитом у 100 тис. грн. Як виявилось, такій ситуації посприяв його знайомий, який і запросив Кононова на Житомирщину. Про це повідомляє інтернет видання ZN.
Олександр Кононов на запрошення свого знайомого, перебрався з Сєвєродонецька на Житомирщину, щоб спробувати на порожньому місці створити козячу ферму. Усе робив на голому ентузіазмі і такому ж голом оптимізмі. Допомагати йому, теж з ентузіазмом, почали всі.
І коли на міському ярмарку з'явився намет з написом "Сири Санича" справа пішла веселіше. Кози докуповувалися, котилися, стадо зросло до 200 з гаком голів. Волонтери допомогли перекрити дах ферми, купити дещо з обладнання. Грант від Міжнародної організації з міграції теж виявився дуже доречним. Та й просто небайдужі люди, бачачи, як Санич на коліні піднімає господарство, допомагали чим могли - хто холодильником, хто комп'ютером, хто вакууматором. Санич почав замислюватися про зелений туризм, про реабілітацію тваринами, про можливість оживити забите село, в якому живе менше десятка сімей. Можливо через кілька років так би воно все і сталося.
Проте два тижні тому Санич розгублено намагався пояснити злегка очманілим від того, що сталося волонтерам, чому "Сирів Санича" більше немає, а у нього самого не залишилося нічого, крім протезів, інвалідного крісла, боргу в 150 тис. грн за останню покупку кіз і кредиту в 100 тис. грн, тіло якого потрібно починати виплачувати вже через три тижні.
Про те, що у Санича є партнер по бізнесу, багато хто чув. Деякі навіть бачили. Це на його запрошення Саша свого часу приїхав в Десятини. Віталік був місцевим, і ще до війни встиг обзавестися невеликим аграрним господарством. Побудувати поруч ще й молочне виробництво було логічно і розумно. Нелогічним і нерозумним виявилося інше: за два з гаком роки Санич не спромігся підписати зі своїм партнером жодного паперу. Взагалі жодної. Просто жив, просто працював, абсолютно не замислюючись про те, чим це може для нього обернутися.
Бізнес-партнер Санича Віталік чесно дивився в очі компанії волонтерів, які приїхали поцікавитися що ж все таки відбулося.
- А хто вам сказав, що він мій партнер? Він найманий працівник. Я його взагалі з жалості покликав.
- Як хто сказав? Ти ж рік тому мені особисто говорив, що ви - партнери.
- Ну так. Говорив. Ну мені ж на розкрутку бізнесу гроші потрібні були? А він - відмінний медійний персонаж. На мене б не дали. На нього давали охоче.
- Почекай, ти хочеш сказати, що ти нам всім брехав?
- Ну, виходить що так ...
Питання про те, що "медійний персонаж" і сам до останніх днів не був у курсі того, що він тут по суті ніхто, як-то навіть і не піднімався.
- Значить, він у тебе найманий працівник?
- Ну так.
- А зарплата у нього яка?
- Та яка зарплата? Він з самого початку говорив, що готовий роками хрін без солі жрать, щоб бізнес підняти. У нього ж пенсія є і переселенські. Що йому ще треба?
В процесі з'ясувалося, що ідеальний найманий працівник без договору і зарплати був настільки відданий своєму роботодавцю, що взяв кредит на 100 тис. грн для розвитку виробництва і навіть не став сам стежити за використанням грошей. Просто віддав своєму "хазяїну" картку і пішов далі сир варити.
Кредитні гроші, до речі, розчинилися рівно за місяць. Двадцять тисяч пішли на покупку сироварки, ще п'ятдесят, якщо вірити Віталіку, - в рахунок якогось старого боргу, а решту "розлетілися".
Можливо ідеальне партнерство тривало б ще не один рік, якщо б Санич одного разу не поцікавився, а скільки, власне, вони заробили і куди пішли гроші. Ось тут і виявилося, що ферма по паперах належить Віталіку, а у Санича з особистого майна - тільки те, з чим він прийшов, та борги. Навіть будинок, який за цей час з розвалюхи з дірявої грубкою перетворився на цілком стерпне житло, і той належить Віталіку.
Коли ж мова зайшла про необхідність "цивілізованого розлучення", під тиском все тих же волонтерів, Віталік не став виштовхувати свого колишнього чи то працівника, то чи партнера за двері в одному спідньому. Він поступив "благородно", запропонувавши забрати з собою 30-40 голів худоби. Ну і борги, звичайно.
Але Санич вирішив, що забирати частину стада в зиму без кормів, без даху над головою і в очікуванні окоту означає занапастити тварин усіх до єдиного. І відмовився від "щедрого" пропозиції.
Попередня новина
Наступна новина